Всесвітня історія

Тема: Держави Азії, Африки, Латинської Америки: Вибір шляхів розвитку. Японія. Китай. 

 Японія

Післявоєнна Японія. Після Другої світової війни Японія була окупована американським військами. Верховна влада у країні перейшла до рук американської окупаційної армії, яку очолював генерал Дж. Макартур. Було зроблено усе для того, щоб ліквідувати японський мілітаризм, та впровадити 3 травня 1947 р. Конституцію. Протягом 1946–1949 рр. було проведено аграрну реформу, яка забезпечила ліквідацію поміщицького землеволодіння. Близько 80% сільськогосподарських угідь було продано селянам. Таким чином, країна зазнала значного переформатування.
Наступним кроком було підписання мирної угоди. 20 липня 1951 р. у м. Сан-Франциско (США) було скликано мирну конференцію за участю делегацій 52 країн. На ній держави-учасниці 7 вересня 1951 р. підписали з Японією мирний договір. Згідно з ним відновлювався суверенітет Японії. Територіальні статті передбачали визнання Японією незалежності своєї колишньої колонії Кореї. Колишні японські підмандатні території – Каролінські, Маріанські та Маршаллові острови – було передано під управління США. Японія уклала кілька договорів та угод із Сполученими Штатами, зокрема «Пакт безпеки», договір про торгівлю і навігацію, угоду про допомогу у взаємній обороні та ін. Сан-Франциська система договорів зробила Японію союзницею США. Американці отримали право мати на японській території військові бази, найбільша з яких розташовувалася на острові Окінава. З укладенням мирного договору окупаційний режим у Японії перестав існувати.

Японське «економічне диво». Не дивлячись на те, що Японія програла війну і її економіка зазнала значних втрат, наприкінці 60-х рр. вона спромоглася посісти друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 70-х рр. – і за обсягом ВНП. Протягом 1955–1973 рр. темпи зростання японської економіки були найвищими у світі – близько 11% на рік. Це явище дістало назву японського «економічного дива». Основними передумовами цього дива було: використання нових технологій, реформування податкової системи, відсутність військових витрат, відносна дешевизна японської робочої сили, надання значних кредитів США. Крім того, ще у 1955 р. був прийнятий 5-річний «план економічної незалежності», який передбачав прискорені темпи розвитку країни. Сьогодні економічні темпи розвитку країни дещо нижчі, але тим не менш у 2010 р. на неї припадало 12% промислового виробництва планети і майже 15% світового ВВП.

Внутрішнє становище країни. У 1955 р. відбулося утворення Ліберально-демократичної партії (ЛДП), яка перебувала при владі протягом 38 років (до 1993 р.). За ці роки Японія перетворилася на одну із провідних країн світу. На три роки вона втратила владу через розкол в її лавах,, але вже 1996 р. ліберальні демократи знову повернули собі всю повноту влади і твердо утримують її в останні роки.

Китай

Проголошення КНР. У 1945 р. Китай повністю був звільнений від японської окупації. У країні був сформований уряд на чолі з лідером Гоміндана Чан Кайші. Проте значного впливу дедалі більше набирала Комуністична партія, лідером якої був Мао Цзедун. У 1946 р. почалася громадянська війна (1946–1949 рр.) між Півднем (поширеним був вплив Гоміндана) і Півночем (популярність мали комуністи). У підсумку перемогу отримали комуністи. У вересні 1949 р. у Пекіні створена Центральна народна урядова рада на чолі з Мао Цзедуном.

Мал. 1. Чан Кайші. Мал. 2. Мао Цзедун.

1 жовтня 1949 р. на центральному майдані Пекіні відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки. Однак Чан Кайші 28 лютого 1950 р. поновив за собою титул президента Китайської Республіки. Разом із більшістю членів уряду він вилетів літаком на о. Тайвань. На карті світу з’явилася друга китайська держава – Китайська Республіка.

Соціально-економічні експерименти комуністів. За взірець свого розвитку компартія Китаю взяла радянську модель. У 1953 р. почалася реалізація першого п’ятирічного плану (1953–1957 рр.). Після смерті Й.Сталіна та ХХ з’їзду КПРС відносини із СРСР різко погіршилися. Мао Цзедун почав претендувати на першу роль у комуністичному русі. Наприкінці 50-х рр. Китай відійшов від погодженого з СРСР курсу і розпочав форсовану індустріалізацію з метою наздогнати передові країни світу. У травні 1958 р. КПК прийняла «план червоних прапорів». Під ними малися на увазі «великий стрибок», створення «народних комун» і здійснення побудови соціалізму. «Великий стрибок» повинен був перетворити Китай протягом дуже короткого часу на одну з найбільш економічно розвинених країн світу. У цей час виникло гасло «Три роки завзятої праці – 10 тисяч років щастя». Але вже незабаром стало ясно, що курс на «великий стрибок» зазнав краху. Тому, у 1961 р. КПК проголосила курс на регулювання економіки. Новим випробовуванням для Китаю стала «культурна революція» 1966–1976 рр. Нічого спільного з культурою вона не мала. Це була цілеспрямована акція Мао і його прихильників, спрямована на усунення, аж до фізичного винищування, усіх критиків і опозиціонерів тоталітарного режиму. Після багатотисячного мітингу у серпні 1966 р. в Пекіні було створено спеціальні каральні загони «культурної революції». Розлючені й засліплені цитатниками Мао «червоні охоронці» (хунвейбіни: формувалися із старших школярів і студентів) і «бунтівники» (цзяофані: формувалися із робітників) громили партійні комітети і міністерства, захоплювали підприємства і вищі навчальні заклади. Реформи Ден Сяопіна. Наприкінці 70-х рр. до влади в Пекіні повернувся Ден Сяопін, репресований під час «культурної революції». Після смерті Мао Цзедуна його реабілітували, і з 1978 р. він став найвпливовішим політичним діячем Китаю, ініціатором і головним архітектором реформ, хоча й не обіймав найвищих посад у КПК і державі. Тоді ж було оголошено програму «чотирьох модернізацій»: у промисловості, сільському господарстві, науково-технічній сфері й освіті, а також у військовій сфері.

Мал. 3. Ден Сяопін.

У сільському господарстві було розпущено кооперативи («народні комуни»), селяни отримали землю в довгострокову оренду, їм дозволялося реалізовувати більшу частину врожаю за вільними цінами, і лише певну кількість вони здавали на державне замовлення. Прибутки селян значно зросли. Держава стимулювала сільськогосподарську реформу, зокрема піднявши закупівельні ціни на 18 видів продукції села.

З 1984 р. розгорнулася реформа у промисловості, мета якої – відмова від централізованого директивного плану й перехід до ринкових відносин. На початку 1995 р. 85% державних підприємств працювали за підрядними формами роботи. У березні 1985 р. було вирішено реформувати систему управління у сфері науки і техніки для її якнайскорішої модернізації відповідно до вимог науково-технічної революції.

Наприкінці 1993 р. керівництво вдалося до нових реформ, найбільш значних після 1978 р. Ці реформи консолідували і зміцнили національну валюту, поліпшили податкову систему, яка почала давати більше прибутку, посилили повноваження централь­ного банку й водночас передбачили велику кількість заходів, що зміцнювали права корпорацій і громадян, право власності.

Отже, реформи проведені у Китаї мали великий успіх. Завдяки ним країна змогла модернізувати свою соціально-економічну систему і посісти одне із провідних місць у світі. Так у 2010 р. за обсягом ВВП Китай посів друге місце у світі після США.

Політичний розвиток Китаю у 80–90-х рр. Політична система країни залишається без змін. У 1971 р. Китай відновив свою участь в ООН і став постійним членом Ради Безпеки організації. У 1982 р. було прийнято «Конституцію модернізованого соціалізму». У ній закріплено керівну роль Комуністичної партії, яка зосередила у своїх руках усю законодавчу, виконавчу та судову владу. У зовнішній політиці КНР дотримується нейтральної зовнішньої політики. Однією із ключових проблем країни є відносини з Тайванем. Ден Сяопін ще у 1983 р.висунув концепцію мирного об’єднання континентального Китаю і Тайваню на основі концепції «одна держава – два суспільні лади». На весні 1989 р.у країні відбулися мільйонні мітинги студентів, інтелігенції і робітників, які вимагали демократизації. Проте влада за допомогою військової сили розігнала студентів, які зібралися на майдані Таньаньмень у Пекіні. Ці дії призвели до численних жертв і арештів. У 1992 р. на ХІV з’їзді КПК була поставлена задача побудови «соціалістичної ринкової економіки» (або «соціалізму з китайською специфікою»). У 1997 р. до Китаю перейшла британська колонія Гонконг (Сянган), у 1999 р. – португальська колонія Макао (Аомінь).

Д/З: Опрацювати підручник Т.В. Ладиченко. Всесвітня історія 11кл.  §16-17  ст.83-91.

https://ist.school15.org.ua › shkola › video-uroky-rozvytok-krayin-aziyi-afryky-ta-latyn…