Історія України

Тема уроку: Творення нової України. Суспільно-політичне життя України у 2005-2013рр. Соціально-економічний розвиток України  у 2005-2013рр.

Десятиріччя після Помаранчевої революції – це надзвичайно насичений подіями історичний період, що несе на собі відбитки особистостей політичних діячів, зокрема двох українських президентів, які боролися між собою за владу під час Помаранчевої революції: В. Ющенка та В. Януковича. Ці люди впливали на перебіг подій і певною мірою визначали їх характер та послідовність. Однак набагато більшою мірою події визначалися не діями окремих осіб, навіть обтяжених високими повноваженнями, а об’єктивними закономірностями пострадянського розвитку.

Найбільші зміни відбулися в суспільній свідомості. Громадяни України засвідчили, що українське суспільство долає в собі наслідки посткомуністичної «совковості». Люди відчули свою згуртованість, перетворюючи задекларовані конституційні права з примари на реальність і показуючи олігархічній Україні, хто в домі господар.

Революційного помаранчевого потенціалу не вистачило, щоб радикально змінити світобачення та звички поколінь, які народилися й виросли в умовах радянської дійсності. Однак український народ спромігся відповісти на виклик віджилих політичних сил новим Майданом. Наявність у нього такої спроможності є найпереконливішим свідченням значення Помаранчевої революції.

1. Політичне життя за президентства В. Ющенка

З обранням Президентом України В. Ющенка всі очікували реформ, які змінять обличчя країни. Реформи, однак, не відбулися. Свою каденцію В. Ющенко розпочав з кадрових перестановок на державній службі. Одразу після інавгурації він перейменував свою адміністрацію на секретаріат, але майже не скоротив кількості його служб.

Заміна чиновників здійснювалася за політичною, а не кваліфікаційною ознакою. У 2005 р. вибуло 48 622 державних службовців (18,9 % від загальної чисельності) і було прийнято на роботу 56 531 особу.

За влучно сформульованими тезами про торжество демократії та загальнолюдських цінностей не проглядалося конструктивної стратегії просування країни євроінтеграційним курсом. За патріотичною риторикою про зміцнення української державності не відчувалося бажання шукати шляхи національної консолідації суспільства, поділеного на прибічників помаранчевого і біло-блакитного кольорів.

Від січня 2006 р. набула чинності конституційна реформа, затверджена парламентом під час Помаранчевої революції. Вона істотно підвищила роль партій у політичному житті. Тепер вибори до Верховної Ради мали відбуватися тільки за партійними списками. Владні повноваження Президента України суттєво скорочувалися, а повноваження прем’єр-міністра відповідно розширювалися. Президент мусив вносити на затвердження ту кандидатуру голови уряду, яку йому рекомендувала створена в парламенті коаліційна більшість депутатів. Усі 450 місць у Верховній Раді України заповнювалися кандидатами в народні депутати, які здобули перемогу в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. Поріг проходження в парламент знижувався з 4 до 3 % набраних голосів.

Під час виборів 26 березня 2006 р. тривідсотковий бар’єр подолали п’ять політичних сил: Партія регіонів з 32,14 % голосів; «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ) з 22,29 %; «Наша Україна» з 13,95 %; соціалісти з 5,69 % та комуністи – з 3,66 % голосів. Помаранчева коаліція здобула в сумі 41,93 % голосів, а Партія регіонів з комуністами – 35,8 %.

Основні тенденції розвитку економіки

 Завдяки цілеспрямованій роботі дві серйозні світові фінансові кризи, на відміну від деяких своїх сусідів, Україна пережила з не дуже великими втратами для курсу національної валюти.

Істотно уповільнилися темпи скорочення валового внутрішнього продукту.Почався процес поступового його зростання:

1999 р. — подолано в основному падіння валового продукту, обсяг промислового виробництва зріс на 4,3%;

у 2000 р. — зростання ВВП на 5,9%;

2001 р. — на 9,0%;

2002 р. — на 4%.

Збільшувалися обсяги прямих зовнішніх інвестицій в економіку України.

У 1997 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції 164 країнами світу, але залишалося негативним сальдо зовнішньої торгівлі, яке становило 1 млрд доларів. Успішно розвивалися торговельні зв’язки з Нідерландами, Австрією, Німеччиною та іншими країнами.

У 1999 р. виробництво товарів народного споживання збільшилося на 7,2%, в тому числі непродовольчих товарів — на 10%. Зростання випуску промислової продукції відбувалося в 21 регіоні.

Обсяг житлового будівництва збільшився на 7,5%.

Харчова та деревообробна галузі промисловості досягли помітного зростання

 Станом на 1 січня 2000 р. форму власності змінили 66,7 тис. об’єктів. Нині понад 70% загального обсягу промислової продукції виробляється на недержавних підприємствах. В економіці України утвердилися основи ринкової інфраструктури.або грошовій формі [не менше одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частки (паю)].

Уряд і органи виконавчої влади на місцях повинні провести реформування сільськогосподарських підприємств до квітня 2000 р.

Указом передбачено прискорення у 2000 р. формування необхідної інфраструктури ринку, в тому числі товарних бірж, оптових ринків, аукціонів, ярмарків, агропромислових домів, заготівельних кооперативів тощо.

Висновки

1. Земельний кодекс передбачає передання землі у приватну власність.

2. Здійснюється споконвічна мрія селян одержати землю та бути на ній повноправним господарем.

Пошуки шляхів виходу з економічної кризи

1. Необхідно створити досконалу законодавчу базу для проведення ринкових реформ.

2. Докорінно реформувати економіку на ринкових засадах, завершити грошову приватизацію, сформувати ефективну багатоукладну економіку, забезпечити рівноправні умови для розвитку всіх форм власності — державної, приватної, колективної.

3. Здійснити структурну перебудову промисловості України. Насамперед — подолати її однобічну орієнтацію на важку індустрію, ліквідувати затратний характер виробництва, здійснити орієнтацію на наукоємні та високотехнологічні галузі.

4. Необхідно створити середній клас, який має стати найважливішим чинником стабільності.

5. Подолати “тінізацію” та криміналізацію економіки.

6. Стимулювати виробництво, яке працює на задоволення потреб населення (легку і харчову промисловість, сільське господарство, сферу послуг).

7. Вести політику захисту вітчизняного товаровиробника, сприяти виробництву товарів, які ведуть до скорочення імпорту та збільшення випуску товарів, призначених для розширення експорту.

8. Запроваджувати у виробництво новітні технології й техніку, наукову організацію праці, сучасні системи стимулювання продуктивності праці та піднесення її якості.

9. Необхідно утворити відкриту економіку та домогтися входження України до світового співтовариства, розвивати зовнішні зносини, сприяти залученню іноземних інвестицій, розробляти спільні міжнародні економічні проекти.

10. Запровадити ефективну банківську систему кредитування села з урахуванням його сезонних витрат і нормативних запасів матеріально-технічних ресурсів, проведення ефективної цінової політики, яка забезпечила б досягнення паритетності товарообміну між сільським господарством та іншими галузями національної економіки.

11. Забезпечити рівноправне співіснування на селі всіх форм господарювання і власності — державної, колективної, приватної, формувати ринок землі.

12. Здійснювати пошук джерел фінансування комплексу робіт щодо захисту земель від водної та вітряної ерозії, підвищення їхньої родючості, зниження показника надмірної розораності земель, який є найвищим у Європі.