Зарубіжна література

Тема: Проблема війни та миру в літературі ХХ ст.

Вивчення нового матеріалу.

На початку ХХ століття Європа покладала величезні надії на майбутнє. Всі сподівалися змін, знищення міщанських цінностей та старої політичної системи, чекали народження на її уламках нового, енергійного світу. Однак ніхто і гадки не мав, що весь ентузіазм молодого століття виродиться в жахіття воєн, революцій і голодоморів, жертвами яких стануть десятки мільйонів життів. На ці катастрофи людство відгукнулось екзистенціальним світоглядом, головні риси якого — відчуття страху і відчаю, переконаність в абсурдності буття і неминучості страждань. Наслідком пережитих катастроф і втрати моральних орієнтирів стала поява в європейській літературі теми «втраченого покоління». До цього покоління належало багато видатних письменників, яких зачепили події Першої і Другої світових воєн і які писали про своїх сучасників — звичайних людей, що стали не лише свідками, а й мимовільними учасниками жахливих трагедій.  Темі антигуманної сутності Першої світової війни присвячені твори видатного німецького письменника Еріха Марії Ремарка (1898—1970). Митець зобразив долі людей, приречених на важкі випробування під час війни: втрату батьківщини, родинного щастя, любові. Та навіть у найжахливіших випробуваннях герої Е. М. Ремарка зберігають людяність. Антивоєнний пафос звучить і в романах Ернеста Гемінґвея. Головні герої творів американського письменника — це ціле покоління сильних чоловіків, які на фронті сміливо дивилися смерті у вічі, але після війни не можуть знайти щастя в мирному житті. Не тільки їхні тіла, а й душі зазнають на полі бою невиліковних ран.

Друга світова війна постала в центрі уваги Генріха Белля (1917—1985). Особливістю німецької антивоєнної літератури і творчості Г. Белля є мотив повернення з програної війни. Герої Белля — солдати, в минулому звичайні німці, які свого часу не чинили спротиву поширенню нацизму (а, можливо, і підтримували його). З власної волі (чи всупереч) ці люди виконували злочинні накази й несли світові горе. Однак герої Генріха Белля й самі стають жертвами нацистського режиму: вони скалічені, переможені, зганьблені, приречені на пожиттєве переживання власних злочинів.

Тему трагічної долі людини на війні порушував відомий німецький драматург Бертольт Брехт (1898—1956). У той рік, коли почалася Друга світова війна, він із сарказмом зауважував: «Письменники не можуть писати з такою швидкістю, з якою уряди розв’язують війни: адже, щоб творити, потрібно — думати…».

Д/З читати драму Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти»