Історія України

Тема: Початок німецько-радянської війни. Історія України.

https://www.youtube.com › watch

  Основні поняття і терміни: план «Барбаросса», «бліцкриг», агресія, Велика Вітчизняна війна, фронт, тил, укріпрайони, «лінія Молотова», танкова битва, мобілізація, оточення, Державний Комітет Оборони, Ставка Верховного Головнокомандування, евакуація, перебудова економіки на воєнний лад, окупація.

   Основні дати: 22 червня 1941 р. — напад гітлерівської Німеччини та її союзників на СРСР. Початок Великої Вітчизняної війни; 23—29 червня 1941 р. — перша танкова битва в районі Луцьк—Броди—Рівне—Дубно. Поразка радянських механізованих корпусів; 30 червня 1941 р. — створення Державного Комітету Оборони (ДКО); 7 липня (11 липня) — 19 вересня 1941 р. — оборона Києва; 16 липня (5 серпня) — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси; 30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р. — оборона Севастополя; травень—червень 1942 р. — поразки радянських військ під Харковом і на Керченському півострові; 22 липня 1942 р. — завершення окупації УРСР німецькими військами та їх союзниками.

   22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом “Барбаросса” Німеччина та її союзники зосередили 190 дивізій чисельністю 5,5 млн. чол. Їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн. чол.). Німецький план був розрахований на швидке просування війська до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром радянських частин у прикордонних боях.

На Україну було спрямовано наступ групи армій “Південь”, до якої входили також румунські та угорські війська. Їм протистояли війська Київського Особливого та Одеського військового округів.

Загалом війська ворога поступалися радянським військам на Україні як чисельно, так і в озброєнні. Але на напрями головного удару ворог мав перевагу. Вже у перший тиждень війни головні сили гітлерівців мали оволодіти Києвом. Але поді розгорталися інакше. Вже 23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк-Ровно-Дубно-Броди. Розгорілась перша у другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до 29 червня. Хоча Червона Армія (РККА) зазнала поразки. Їй вдалося зупинити просування німецьких військ на тиждень.

Після поразки у прикордонних боях радянські війська почали відходити на лінію укріплень старого кордону (“Лінія Сталіна”), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр по відходу. 5 липня 1941 р. німецькі війська зумли прорвати оборону на стиці 5 і 6 радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Це1 день вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалось справою найблищого часу. На 21 липня Гітлер призначив парад на Хрещатику. Та цим планам не судилося здійснитися. Німецькі частини , що підійшли до першої смуги оборони не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11-14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби оволодіти містом. Героїзм захисників міста (понад 120 тис. бійців, зяких 33 тис. народе ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня Гітлер приймає рішення припинити лобові атаки міста. Під Києвом ворог втратив 100 тис. чол..Наступ на Київ тимчасово припинився.

На початку вересня 1941 р. німецькі війська з півночі форсували Десну і в районі Кременчуга Дніпро. Радянські війська Південно-Західного фронту опинились під загрозою оточення. Єдиним способом врятувати радянські війська від оточення було залишити Київ. Але Сталін категорично заборонив це. Це дало змогу німецьким військам у середині вересня завершити оточення київського угруповання радянських військ. Лише 17 вересня було дано наказ Ставки залишити Київ, але було вже пізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. Практично загинуло все керівництво фронтом на чолі з М.Кирпоносом. У полон потрапило 663 тис. червоноармійців. 19 вересня у Київ вступили німецькі війська.

5 серпня 1941 р. 300-тисячне німецько-румунське угруповання розпочало наступ на Одесу. Після героїчної оборони 16 жовтня 1941 р. захисники залишили місто. Евакуйовані частини було перекинуто у Севастополь, який знаходився у ворожому оточенні. Оборона міста тривала 250 днів.

                       Причини поразки радянських військ

– Радянське керівництво на чолі з Й.Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ до відсічі ворогові; постійне мусування тези, що пакт про ненапад є гарантією мирних відносин з гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (Заява ТАРС від 14 червня 1941 р., в якій версія про підготовку Німеччини для нападу на СРСР називалася провакаційною).

– Серйозні прорахунки були допущені Й.Сталіним і Генеральним штабом у визначенні напрямку головного удару ворога. Головним радянське командування помилково вважало наступ на україні, тоді як згідно плану “Барбаросса” головний удар мала наносити група армій “Центр”.

– Значний бойовий досвіт німецького командування і бойових часнин ведення сучасних мобільних бойових дій з застосуванням значної кількості танків і літаків.

– Невдале розсташування радянських військ для ведення оборонних боїв. Розсташування радянських військ трьома ешелонами (57, 52 і 62 дивізії) призвело до того, що з‘єднання вступали у бій по черзі, і це давало можливість розбити їх частинами.

– Радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв. Передбачалось вести війну “малою кров‘ю і на території ворога”. Склади боєприпасів та іншого воєнного майна розсташовувались занадто близько до кордону і вже в перші дні опинились у руках ворога.

– Оборонні споруди на новому кордоні не були добудовані до початку бойових дій. До того ж вони були невдало розсташовані (“Лінія Молотова”) . Оборонні споруди на старому кордоні були розброєні.

– Масові репресії 1937-1938 рр. в армії та в подальші роки призвели до винищення кращих командних кадрів Червоної Армії. Було знищено близько 45 тис. чоловік командного складу всіх рівнів (Репресіям був підданий весь командний склад КОВО). Нові командири не мали достатнього бойового і життєвого досвіду.

– Війська не були вчасно приведені у бойову готовність (за окремими виключеннями), щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське керівництво було вчасно попереджено про можливий напад.

– Авіація була скупчена на основних аєродромах, а не розсредоточена по польовим, що призвело до величезних втрат на початку війни (У перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків). Просування ворога у глиб території України потребувало у терміновому порядку організувати евакуацію промислових об‘єктів, ресурсів, цінностей у глиб країни. Так, було евакуйовано до східних районів СРСР понад 550 великих підприємств тридцяти галузей промисловості (після визволення повернулося лише кілька), 30 тисяч тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн голів худоби. Евакуйовано установи академії наук УРСР, 70 вузів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн чоловік. Те, що не підлягало евакуації, передбачалось знищити.

Героїчний опір Червоної армії і прагнення німецького командування оволодіти ресурсами України призвели до перенесення головного удару німецьких військ з центральної ділянки радянсько-німецького фронту (Західний фронт) на Україну. Незважаючи на поразку радянських військ на Україні та її окупацію, героїчний опір Червоної армії призвів до зриву планів “блискавичної війни” і був довершений розгромом ворога під Москвою (зима 1941-1942 рр.).

Здобувши перемогу у битві під Москвою радянське керівництво стало помилково вважати, що ворога можна перемогти, розгорнувши загальний наступ по всіх фронтах. Навесні 1942 р. було заплановано низку наступальних операцій в Україні (район Харкова) та в Криму.

На той самий час німецьке командування влітку 1942 р. готувало великий наступ на південому фланзі фронту, де зосередило головні сили, з метою виходу до Сталінграда і Кавказу. Для цього потрібно було завершити розгром радянських військ у Криму (Керченський півостров, що був звільнений радянськими військами взимку 1942 р. в результаті Керченсько-Феодосійської операції,та Севастополь).

За такого стратегічного розкладу сил рішення радянського командування виявилося помилковим і призвело до двох нових поразок радянських військ (травень 1942 р.). У районі Харкова потерпіла поразку Барвінківська наступальна операція. Головні сили радянських військ на цій ділянці були оточені і розгромлені. 227 тис. червоноармійців потрапило в полон, а Південно-Західний фронт залишився без будь-яких резервів. Радянські війська також потерпіли поразку і на Керченському півострові, де вони були несподівано атаковані 11 німецькою армією під командуванням Манштейна. Через прорахунки командування Кримського фронта більша частина радянських військ була оточена. У полон потрапило 180 тис. бійців. Проте деякі частини радянської армії (15 тис. чол.) закріпилися у Аджумушкайських каменярнях під Керчу і тривалий час чинили запеклий опір, марно сподіваючись на допомогу. Поразка радянських військ на Керченському півострові дала змогу німецьким військам розгорнути вирішальний наступ проти захистників Севастополя. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони місто було захоплено. Останній рубіж оборони знаходився на півострові Херсонес. У полон потрапило близько 100 тис. радянських бійців.

Поразки радянських військ призвели до повної окупації України 22 липня 1942 р. німецько-фашистськими військами.

Д/З:  О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. Історія України, 10кл. §§35-36, ст.197-205.

https://www.youtube.com › watch