Історія України

Тема: Формування передумов незалежності України. 

Політичні передумови суверенізації

Кінець березня 1989 р. Вибори народних депутатів СРСР, які проводилися відповідно до нового закону СРСР про вибори народних депутатів. Це — початок нового, третього етапу перебудови. Підготовка виборів активізувала політичне життя в Україні.

Попередній відбір кандидатів у депутати проводили окружні збори, які за допомоги спеціально відібраних учасників використовувалися владою для відсіювання небажаних претендентів. Саме так було відсіяно на окружних зборах Івана Драча у Львові, якого висунули десятки трудових колективів.

Березень — травень 1990 р. Відбулися вибори до Верховної ради УРСР та місцевих рад. Депутати Верховної ради УРСР і місцевих рад обиралися прямим, таємним голосуванням на альтернативних засадах.

Напередодні виборів було утворено Демократичний блок, який на виборах домігся значного успіху: із 442 обраних депутатів Верховної ради УРСР 111 користувалися його підтримкою. Значення цих виборів

1. Похитнулася монополія комуністичної партії на владу.

2. Вибори відбувалися на альтернативній основі.

3. Уперше в історії СРСР і Україна отримали демократично обрані з’їзд народних депутатів і парламент.

Боротьба в парламенті

Травень 1990 р. Почала роботу перша сесія Верховної ради УРСР. З усіх питань, що розглядалися, розгорнулася запекла боротьба між представниками Демократичного блоку і парламентською більшістю.

Початок червня 1990 р. Головою Верховної ради УРСР обрано першого секретаря ЦК КПУ Володимира Івашка. Першим заступником голови Верховної ради УРСР став Іван Плющ, заступником — Володимир Гриньов.

Сесію парламенту в прямій трансляції слухала вся Україна. Члени Демократичного блоку оголосили себе опозицією та організувалися під назвою Народна рада. Її головою став І. Юхновський, заступниками — О. Ємець, Д. Павличко, Л. Лук’яненко, В. Філенко.

Слідом за опозицією організаційно об’єдналась і депутатська більшість, яка створила групу “За Радянську суверенну Україну”; неофіційна назва — “група 239”.

Декларація про державний суверенітет України (прийнята Верховною радою УРСР 16 липня 1990 р.).

    Український парламент з ініціативи Демократичного блоку абсолютною більшістю голосів (“за” — 355 народних депутатів, “проти” — 4) прийняв Декларацію про державний суверенітет України.

Декларація — офіційне проголошення державою, партією, міжнародними, міждержавними організаціями основних принципів.

    У Преамбулі зазначалося, що “виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, визначаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, Верховна рада УРСР проголосила державний суверенітет України”.

    Дано визначення поняття “державний суверенітет України”. “Державний суверенітет України — верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах”.

I розділ — “Самовизначення української нації”.

    Визначалися витоки суверенної національної Української держави, вказувалося на її невід’ємне право на самовизначення в існуючих кордонах.

II розділ — “Народовладдя”.

     Вказано, що єдиним джерелом державної влади в республіці є народ України. Проголошено основні засади народовладдя як прямої демократії, так і через народних депутатів різних рівнів і що від імені всього народу має право виступати Верховна рада України.

III розділ — “Державна влада”.

    Вказувалося про те, що з моменту прийняття Декларації Україна є самостійною у вирішенні всіх питань свого життя і що державна влада в республіці здійснюється за принципом поділу на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

IV розділ — “Громадянство Української РСР”.

    Щодо громадянства УРСР було прийнято компромісне формулювання: “Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР”. Але прийнято важливе положення, що громадяни всіх національностей становлять народ України.

V розділ — “Територіальне верховенство”.

    Вказано, що до компетенції України входять територіальний устрій, використання території, порядок використання природних ресурсів. Територія України є неподільною і не може бути замінена і використана без її дозволу.

VI розділ — “Економічна самостійність”.

    Проголошувалося, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, весь економічний та науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб громадян України.

VII розділ — “Екологічна безпека”.

    Україна самостійно встановлює порядок охорони природи на території республіки, гарантії екологічної безпеки і раціонального природокористування.

VIII розділ — “Культурний розвиток”.

    Україна перебирає до своєї компетенції питання науки, освіти, культурного і духовною розвитку української нації, а також гарантує право вільного розвитку всім національностям, що проживають на території республіки.

IX розділ — “Зовнішня і внутрішня безпека”.

    Наголошувалося на тому, що зовнішня політика України є демократичною і миролюбною, що вона має право на власні Збройні Сили, внутрішні війська та органи державної безпеки і що в майбутньому має намір стати нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї.

X розділ — “Міжнародні відносини”.

    Верховна рада підкреслила, що Україна як суб’єкт міжнародного права сама здійснює зовнішню політику, веде безпосередні зносини з іншими державами через установлення з ними дипломатичних відносин.

Історичне значення Декларації

1. Суть і зміст Декларації засвідчили про фактичну відмову України від участі у підготуванні нового союзного договору.

2. Вперше за роки радянської влади було проголошено про повноту влади республіки на її території.

3. Було взято курс на мирний шлях відновлення Української незалежної держави.

4. Стала прикладом для інших народів у справі цивілізованого становлення державності.

5. Декларація послужила правовим фундаментом для прийняття Акта проголошення незалежності України та нової Конституції України.

6. В Декларації сформульовано основний принцип державотворчих процесів у республіці.

7. Прийняття Декларації було передумовою розпаду СРСР і зміцнення нового українського державотворення.

8. Склала правовий фундамент для визначення позиції України щодо укладання міжнародних договорів.

Політична конфронтація восени 1990 р.

    Восени 1990 р. в республіці виникла політична криза.

1. 1 жовтня 1990 р. відкрилася друга сесія Верховної ради УРСР.

Було зачитано звернення Асоціації демократичних блоків у радах, у якому були сформульовані вимоги відмовитися від підписання нового союзного договору, що його запропонував М. Горбачов.

2. 30 вересня, 1 і 2 жовтня у Києві відбувалися масові мітинги й маніфестації проти підписання союзного договору.

3. 2 жовтня на майдані Незалежності студенти оголосили політичне голодування, вимагаючи відставки голови Ради міністрів УРСР В. Масола, яке тривало до 17 жовтня.

4. 17 жовтня Верховна рада прийняла постанову, яка задовольнила основні вимоги студентів.

5. З 25 по 28 жовтня 1990 р. у Києві відбулися II Всеукраїнські збори Народного Руху України, на яких було внесено зміни до статуту і програми Руху. З його назви вилучили слова “за перебудову”. Рух визначив спосіб і шлях боротьби за досягнення незалежності України.

6. Наростав конфлікт між комуністичною більшістю і демократичними силами у Верховній раді у зв’язку з арештом депутата Верховної ради УРСР С. Хмари.

Д/З: О.В. Гісем, О.О. Мартинюк. Історія України,11кл., §17, ст.139-145.

https://guc.org.ua › istoriia-ukrainy-metodychnyy-paket-dys