Технологія столярних робіт

Тема уроку: Схеми настилання підлоги з паркетних дощок

                                 Підручник Л.Н.Крейндлін «Столярні, теслярські та паркетні роботи»

                                Параграф 73, стр.319

До укладання паркетних підлог готують рівне і міцне основу. Поверхня основи перевіряють рейкою довжиною 2 м з покладеним на неї рівнем. Зазор між основою і контрольною рейкою не більше 3 мм

Підлога з паркетної планки укладають на будь-якій підставі: дощаному (7.30), деревно-стружеч-ном, бетонному і асфальтному. При укладанні штучного паркету на основу з неструганих дощок товщиною 35 і не ширше 120 мм прибивають їх до лагам, укладеним з кроком 80…85 див. Зазори між дошками чорного статі допускаються до 5 мм. щоб уникнути жолоблення дошки укладають серцевиною вгору. Для попередження хисткості підлоги лаги і дошки чорної підлоги укладають так, щоб їх напрямок не збігалося з рядами паркетних планок. При цьому менша ймовірність потрапляння цвяхів, що закріплюють паркет, зазори між дошками.

Паркетні планки мають з усіх боків пази або з однієї сторони пази, з протилежного – гребені.

Планки повинні бути цілими, з прямими – кутами, мати однакову товщину, ширину і гладку лицьову поверхню.

До укладання паркету на дощаному підставі розстилають шар толя або картону, що запобігає скрип підлог при ходьбі. Укладання паркету починають з центральної осьової лінії (7.31) і проходить через середину приміщення. Розташування середини приміщення закріплюють натягнутим шнуром. За напрямку укладання паркету через 25…30 см з лівого сторони паркетника кладуть по S…6 планок, звернених лицьовою стороною до паркетникові (7.32). Кожну паркетну планку прибивають до дощатому підстави цвяхами довжиною 40 і діаметром 1,8…2 мм. Два цвяхи забивають в бічну крайку низу паза дощечки (7.33), третій – в торець паза. Паркетну клепку з’єднують між собою дерев’яними вставними шипами або в паз і гребінь. Паркетну планку укладають різними малюнками: у ялинку, в подвійну ялинку, плетінням, в шаховому порядку та ін. (7.34). Найбільш поширений малюнок у ялинку.

Завершується укладання паркету пристроєм фриза, тобто обрамляють рядів. Місце сполучення фриза з паркетним покриттям фіксують натягнутим шнуром і по цій лінії обрізають кінці паркетних планок. Починають укладання фризу з кута, щоб стіна знаходилася зліва до паркетникові і дозволяла працювати правою рукою. Фриз укладають зазвичай у великих приміщеннях.

Тема уроку: Будівлі та споруди. Їх класифікація

                                 Підручник Л.Н.Крейндлін «Столярні, теслярські та паркетні роботи»

                                  Параграф 83, стр.83

У будівельній практиці розрізняють поняття “будинок” і “споруда”.

Спорудженням прийнято називати усе, що штучно зведено людиною для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства.

Будинком називають наземне спорудження, що має внутрішній простір, призначений і пристосоване для того чи іншого виду людської діяльності (наприклад, житлові будинки, заводські корпуси, вокзали і т. д.).

Таким чином, ми бачимо, що поняття “спорудження” як би містить у собі і поняття “будинок”.

У практичній діяльності прийнятої всі інші спорудження відносити до так званих інженерних. Іншими словами, спорудження призначені для виконання сугубо технічних задач (наприклад, міст, телевізійна щогла, тунель, станція метро, димар, резервуар і т. д.).

Внутрішній простір будинків розділяється на окремі приміщення (житлова кімната, кухня, аудиторія, службовий кабінет, цех і ін.). Приміщення, розташовані в одному рівні, утворять поверх. Поверхи розділяються перекриттями.

У будь-якому будинку можна умовно виділити три групи взаємно зв’язаних між собою чи частин елементів, що у той же час як би доповнюють і визначають один одного:

  • об’ємно-планувальні елементи, тобто великі частини, на які можна розчленувати весь обсяг будинку (поверх, окреме приміщення, частина будинку між основними його стінами, що розчленовують, і ін.);
  • конструктивні елементи, що визначають структуру будинку (фундаменти, стіни, перекриття, дах і ін.);
  • будівельні вироби, тобто порівняно дрібні деталі, з яких складаються конструктивні елементи.

Форма будинку в плані, його розміри, а також розміри окремих приміщень, поверховість і інші характерні ознаки визначаються в ході проектування будинку з урахуванням його призначення.

    Будь-який будинок повинний відповідати наступним основним вимогам:

  • функціональної доцільності, тобто будинок повинний цілком відповідати тому процесу, для якого воно призначено (зручність проживання, праці, відпочинку і т д.);
  • технічної доцільності, тобто будинок повинен надійно захищати людей від зовнішніх впливів (низьких чи високих температур, опадів, вітру), бути міцним і стійкої, тобто витримувати різні навантаження, і довговічним, зберігаючи нормальні експлуатаційні якості в часі;
  • архітектурно-художньої виразності, тобто будинок повинний бути привабливим по своєму зовнішній (екстер’єрі) і внутрішньому (інтер’єру) виду, сприятливо впливати на психологічний стан і свідомість людей;
  • економічної доцільності, що передбачає найбільш оптимальні для даного виду будинку витрати праці, засобів і часу на його зведення.

При цьому необхідно також поряд з одноразовими витратами на будівництво враховувати і витрати, зв’язані з експлуатацією будинку.

Головним з перерахованих вимог є функціональна, чи технологічна, доцільність. Тому що будинок є матеріально-організованим середовищем для здійснення людьми найрізноманітніших процесів праці, побуту і відпочинку, то приміщення будинки повинні найбільше повно відповідати тим процесам, на які дане приміщення розраховане;  отже, основним у будинку чи його окремих приміщеннях є його функціональне призначення.

При цьому необхідно розрізняти головні і підсобні функції. Так, у будинку школи головною функцією є навчальні заняття, тому шкільний будинок в основному складається з навчальних приміщень (класні кімнати, лабораторії і т. п.). П

Поряд з цим у будинку здійснюються і підсобні функції: харчування, суспільні заходи, керівництво і т. п. Для них передбачаються спеціальні приміщення: їдальні і буфети, актові зали й ін. При цьому перераховані функції для цих приміщень будуть головними. Їм же відповідають свої підсобні функції.

Усі приміщення в будинку, що відповідають головним і підсобним функціям, зв’язуються між собою комунікаційними приміщеннями, основне призначення яких забезпечувати руху людей (коридори, сходи, вестибюлі й ін.).

Отже, для того щоб правильно запроектувати приміщення, створити в ньому оптимальне середовище для людини, необхідно врахувати усі вимоги, що визначають якість середовища. Ці вимоги для кожного виду будинків і його приміщень установлюються Будівельними нормами і правилами (СНіП) – основним державним документом, що регламентує проектування і будівництво будинків і споруджень у нашій країні.

Технічна доцільність будинку визначається рішенням його конструкцій, що повинне враховувати всі зовнішні впливи, сприймані будинком у цілому і його окремих елементах. Ці впливи підрозділяють на силові і несилові (вплив середовища).

З урахуванням зазначених впливів будинок повинний задовольняти вимогам міцності, стійкості і довговічності.

Міцністю будинку називають здатність сприймати впливи без руйнування й істотних залишкових деформацій.

Стійкістю (твердістю) будинку називають здатність зберігати рівновагу при зовнішніх впливах.

Довговічність означає міцність, стійкість і схоронність як будинку в цілому, так і його елементів у часі.

Будівельні норми і правила поділяють будинку по довговічності на чотири ступені:

  • І – термін служби більш 100 років;
  • ІІ – від 50 до 100 років;
  • ІІІ – від 20 до 50 років;
  • ІV – від 5 до 20 років.