Українська література

Тема: Сучасна українська література. Літературні угрупування. Творчість Ю. Андруховича, О.Забужко

Хід уроку

Опрацювання нового матеріалу.

1. Сучасна українська література, її особливості                                                                             

   У кінці ХХ ст. процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбилися й на розвитку літератури. Нове покоління письменників прагнуло подивитися на навколишню дійсність по-новому, а не під кутом зору соцреалізму. У літературі почали з’являтися нові теми, зрештою змінився й підхід до творчості. Сучасна українська література поєднує в собі вікові традиції і водночас це якісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється у спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати «провінційність», «окремішність» нашої літератури. Тому оцінки художніх творів українських митців слова часто неоднозначні, іноді діаметрально протилежні.

2. Сучасні літературні угруповання

     Початок ХХІ століття ознаменований активним створенням різних літературно-мистецьких гуртів (як і на початку ХХ ст.), які поставили собі за мету привернути увагу й шокувати читача опозиційністю до традицій, універсальністю проблематики, епатажністю.

АУП (Асоціація українських письменників) (1997)

      Ідея утворення Асоціації українських письменників (АУП) виникла під час роботи III з’їзду Спілки письменників України в жовтні 1996 р. Літератори, незгодні з творчими та організацій­ними принципами й традиціями, «совєцького», як вони вважали, об’єднання письменників, подали заяви про вихід із СПУ.   Асоціація утворена 6-8 березня 1997 р. на установчих зборах АУП (118 учасників). До складу АУП увійшли, зокрема: Юрій Андрухович, Наталка Білоцерківець, Юрій Винничук, Василь Герасим’юк, Василь Голобородько, Сергій Жадан, Оксана Забужко, Олександр Ірванець, Іван Лучук, Іван Малкович, Воло­димир Моренець, Костянтин Москалець, Віктор Неборак, Юрко Покальчук, Ігор Римарук, Микола Рябчук, Дмитро Стус та інші. Першим президентом АУП було обрано Юрія Покальчука, віце-президентами Володимира Моренця, Юрія Андруховича, Ігоря Римарука й Тараса Федюка.

    13 листопада 1997 р. Міністерством юстиції України було зареєстровано Всеукраїнську громадську організацію «Асоціація українських письменників». Протягом перших двох років Асоціація провела низку широ­ких презентаційних заходів: у Львові — «Наші в місті», «Вогні великого міста», в Одесі —фестиваль сучасного українського мистецтва «Південний хрест», АУПівські фестивалі відбулися в Києві, Харкові, Чернівцях, Кіровограді.  Протягом 4 років АУПівці тричі ставали лауреатами Націо­нальної премії ім. Т. Г. Шевченка. 19 квітня 2001 р. Асоціація набула статусу Всеукраїнської творчої спілки.

   За роки існування АУП до неї долучилися такі відомі україн­ські письменники, як Василь Шкляр, Олесь Ульяненко, Марина та Сергій Дяченки, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська та інші.

   На сьогодні членами Асоціації є 158 письменників, що пра­цюють у 17 регіональних організаціях України.

«Бу-Ба-Бу» (1985)

1985 року у Львові Юрій Андрухович, Олександр Ірванець, Вік­тор Неборак заснували літугрупування, яке назвали «Бу-Ба-Бу».

Віктор Неборак у своїй книжці «Введення у “Бу-Ба-Бу”» дає пояс­нення, що звукосполучення бу-ба-бу виникло як своєрідне складноскорочення слів бурлеск, балаган, буфонада і з того часу обростає новими значеннями. Основоположники літугрупування поясню­ють, що бу-ба-бу — це стиль художньої літератури, де немає обмежень.  Період найактивнішої діяльності «Бу-Ба-Бу» (23 концертні поетичні вечори) припав на 1987-1991 pp. Апофеозом став фести­валь «Ви-вих-92», коли головну фестивальну акцію склали чотири постановки поезоопери «Бу-Ба-Бу» «КрайслерІмперіал». 1995 р. у львівському видавництві «Каменяр» вийшла книга «Бу-Ба-Бу». Бу-Ба-Бу заснувало свою Академію.

“Пропала грамота”

Літературне угрупування трьох київських поетів: Юрка Позаяка, Віктора Недоступа та Семена Либоня. Існувало в кінці 80-х – на початку 90-х рр. “Пропала грамота” була заявлена як авангардний проект. У 1991 р. вийшла книга з однойменною назвою. Книга “пропалограмотіїв” мала шалений успіх і колосальний резонанс.

«ЛуГоСад» (1984, Львів)

    Літературна група, до складу якої входили Іван Лучук, Назар Гончар і Роман Садловський. Група заснована у Львові19 січня 1984 р. (датування за першою писемною згадкою назви в листі Н. Гончара до І. Лучука). Назва складається з початкових літер прізвищ учасників: ЛУчук, ГОнчар, САДловський. Існують різні варіанти написання назви: ЛУГОСАД, Лугосад, ЛуГоСад, Лу-Го-Сад. Усі учасники групи народилися у Львові, в один рік закінчили Львівський уні­верситет (1986    У лютому 1994 р. відбулася академічна наукова конферен­ція «Літературний ар’єргард», присвячена 10-літтю ЛуГоСаду.

3. Знайомство з творчістю Ю.Андруховича

Юрій Андрухович. Поет, прозаїк, есеїст, перекладач. Колишній віце-президент Асоціації українських письменників. Народився 13 березня 1960 року в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив в армії, деякий час очолював відділ поезії івано-франківського часопису «Перевал» (1991-1995). Був співредактором часопису «Четвер» (1991-1996). Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне й прозове. Поетичний дебют Андруховича відбувся в першій половині 80-х і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж року він разом із В. Небораком та О. Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу. Проте друга поетична збірка Андруховича («Середмістя», 1989) носить швидше не «бубабістський», а «елегійно-класицистичний» характер. Уповні «балаганно-ярмарковою» можна вважати натомість третю збірку — «Екзотичні птахи і рослини» (1991). З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань «Зліва, де серце» («Прапор», 1989) — майже фактографія служби автора в армії, своєрідна «захалявна книжечка», що поставала під час чергувань у вартівні. 1991 року з’являється друком оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака» («Перевал», № 1), що ніби заповідає риси, характерні для подальшої прози письменника: схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство, колажність, еротизм, любов до магічного і надзвичайного. Романи «Рекреації» (1992, перевидання — 1997, 1998), «Московіада» (1993, перевидання — 1997, 2000) та «Перверзія» (1996, перевидання — 1997, 1999, 2000, 2002) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, який опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, готика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п’ять днів і ночей у «Перверзії». Перший варіант такої книги — «Дезорієнтація на місцевості» (1999). Разом із польським письменником А. Стасюком Андрухович видав книгу «Моя Європа: Два есеї про найдивнішу частину світу» — текст, написаний до цієї книжки митцем, носить назву «Центрально-східна ревізія» і являє собою спробу гранично відвертого осмислення власного «часу і місця». Серед ряду літературних нагород — премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбург, Німеччина) за 2000 рік.

Домашнє завдання                                                                                                                                                     Підготувати повідомлення про сучасні літературні угруповання, які не розглядалися на уроці, або про творчість письменників (О.Забужко, І.Римарук, Ірена Карпа, Сергій Жадан, В.Лис та ін.)  ) https://pidruchnyk.com.ua/1237-ukrliteratura-avramenko-11klas.html