ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Тема: Німеччина Бертольд Брехт – драматург-новатор, «Епічний театр» Б. Брехта:теоретичні засади. Зображення війни як засобу збагачення в драмі «Матінка кураж та її діти». Ідея попередження та ознаки «епічного театру» в п’єсі.

План лекції.

1. Драматургічна теорія Б. Брехта.

2. Основні конфлікти у п’єсі “Життя Галілея”.

3. Проблематика і поетика п’єси “Матінка Кураж та її діти”

Драматургічна теорія Б. Брехта.

Німецький письменник Бертольд Брехт (1898 — 1956) був сміливим новатором у галузі драматургії. Свої погляди на театральне мистецтво він виклав у численних статтях і трактатах: “Про оперу” (1930), “Короткий опис нової техніки акторського мистецтва” (1940), “Маленький Органон.” (1948) та ін. Брехт створив теорію “епічного театру”, яка стала результатом його естетичних пошуків і художньої практики.

Драматург розрізняв два види театру: драматичний (арістотелівський) та епічний. Він підкреслював свою приналежність до другого. Письменника не задовольняли традиційні принципи античної трагедії, висунуті Аристотелем. Він називав арістотелівський театр фаталістичним, оскільки драматурги висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Брехт прагнув до іншого театру — дієвого, активно-Письменник вважав, що людина завжди зберігає здатність до вільного вибору і відповідального рішення за найскладніших ситуацій. Він писав: “Завдання “епічного театру” — змусити глядачів відмовитися… від ілюзії, начебто кожний на місці героя діяв би так само” І Брехт виступав проти того, щоб герої були “рупорами ідей” автора: “На сцені реалістичного театру місце лише живим людям, з усіма їх .суперечностями, пристрастями і вчинками”.

В “епічному театрі” Брехта змінюється художня організація п’єс Фабула, історія дійових осіб перериваються авторськими коментарями, ліричними відступами, зонгами (піснями) тощо. Драматург намагається позбавити п’єси неперервного розвитку подій. На його думку, театр — завжди творчість, яка відрізняється від правдоподібності сьогодні недостатньо лише природної поведінки героїв за певний обставин. Брехт зазначав, що правдиве відтворення дійсності не пояснити обмежуватися зображенням суспільних обставин, якими не можна пояснити загальнолюдські категорії. Тому невипадково автор вдається до міфу, символу, до жанру притчі або п’єси-параболи. Ці форми довали змогу “подолати зовнішнє, зазирнути в глибинну сутність речей”.

Новаторство письменника виявляється і в тому, що він зумів поєднати традиційні прийоми розкриття естетичного змісту (характери, конфлікти, фабула) з відокремленим рефлексуючим началом. Прийом “відчуження” у Брехта — принцип філософського пізнання світу, мета якого — викликати у глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій”. Він вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини (“глядач повинен не співпереживати, а сперечатися”), що найважливішим у п’єсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які випливають з них.

Теорія “епічного театру” була узагальнена Брехтом у деяких запропонованих ним зіставленнях:

ДРАМАТИЧНА ФОРМА ТЕАТРУ

Сцена “втілює” дію, залучає глядача до подій

Виснажує його активність, збуджує емоції

Переносить глядача в інше оточення, ставить його в центр подій та змушує співпереживати

Збуджує інтерес до розв’язки, звертається до почуттів ЕПІЧНА ФОРМА ТЕАТРУ

Сцена розповідає про дію, ставить глядача в позицію спостерігача

Стимулює його активність, змушує приймати рішення

Показує глядачеві інше оточення, протиставляє його обставинам та змушує вивчати

Збуджує інтерес до розвитку подій, звертається до розуму

Проблематика і поетика п’єси “Матінка Кураж та її діти”. П’єса була написана у 1939 р., напередодні Другої світової війни як пересторога про небезпеку. Літературним джерелом її стала повість німецького письменника XVII от. Г.Гриммельсгаузена “Дивовижний життєпис бувалої обманщиці та заброди Кураж”, в якій йшлося про шахрайські пригоди маркітанки. Використавши окремі мотиви повісті, Брехт створив свій оригінальний твір про трагедію та провину матері, про драматичну долю народу взагалі.

За жанром — це історико-алегорична драма. У ній автор утверджує відповідальність кожної людини за участь (активну чи пасивну) у війні, за долю всього людства. Філософська сторона п’єси розкривається в особливостях її ідейного змісту. Брехт використовував принцип параболи (оповідь віддаляється від сучасного авторові світу, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову повертається до залишеної теми і дає ні філософсько-епічну оцінку). Таким чином, п’єса-парабола має два плани. Перший — роздуми Брехта про сучасну дійсність. З цього боку п’єса “Матінка Кураж…” — застереження, вона звертається не до минулого, а до найближчого майбутнього. Історична хроніка становить другий параболічний план — блукання маркітанки Кураж у роки Тридцятилітньої війни, її ставлення до війни. Загальна ідея п’єси — несумісність материнства (ширше — життя, щастя) з війною і насильством.

У п’єсі можна виділити такі риси епічного театру: викладення змісту і на початку кожної картини; запровадження зонгів, які коментують дію; широке використання розповіді (наприклад, третя картина — торг за життя Швейцеркаса); монтаж, тобто поєднання частин, епізодів без їхнього злиття, що спричиняє потік асоціацій у глядача; параболічність; ефект “відчуження”.

Змальовуючи події XVII ст., Брехт звертав увагу на небезпеку егоїзму, згубність інертності людей. Він писав: “Завдання автора п’єси в тому, щоб примусити прозріти у кінці матінку Кураж… Авторові потрібно, щоб глядач прозрів. Прозріння Кураж суперечило б не тільки її характеру, а й перебігу подій у Німеччині 30-х років XX ст. Так трактування образу могло б замаскувати небезпеку “звичайного фашизму”, проти якого насамперед і спрямована п’єса. На думку Брехта глядачі мали дійти висновку, що сучасне їм суспільство забезпечує успіх лише підлості, а доброчесність приречена на загибель.

Письменник розглядав своє мистецтво як “бойове”, що силою прозріння і оцінок може протистояти жорстокому світові. Але “бій” він розумів по-своєму — це боротьба за душу людини, за правду, за “прекрасні паростки добра”, які є в кожному. Драматург бачив своє завдання в тому, щоб пробудити свідомість глядача і змусити його замислитись над “клятими питаннями епохи”. “Від літератури до дії!” — таке гасло висунув автор епічного театру, сподіваючись на щасливе завершення своїх п’єс у житті.

Запитання і завдання для опрацювання.

1. Які принципи аристотелівського театру заперечував Б. Брехт?

2. У чому полягало призначення “епічного театру” письменника?

3. Чому Брехт називав своє мистецтво “бойовим”, “дієвим”?

4. Які конфлікти визначають розвиток дії у п’єсі “Життя Галілея”?

5. Охарактеризуйте образ Галілея за п’єсою Брехта. Як він пов’язаний із концепцією героя в теорії “епічного театру”.

6. Визначте особливості п’єси “Матінка Кураж та її діти” як твору-параболи.

7. Назвіть риси “епічного театру” в п’єсі “Матінка Кураж та її діти”.